Не викликає жодного сумніву, що якнайскоріший перехід Збройних Сил (ЗС) України на повне комплектування військовослужбовцями контрактної служби є найбільш актуальним питанням воєнної реформи. В іншому випадку про неї взагалі не можна говорити серйозно, оскільки будь-які інші кроки без переходу на професійну основу будуть лише паліативами. Тому цілком логічно, що нинішні напівзаходи щодо перебудови ЗС не мають перспектив і не можуть досягти поставленої мети - зробити армію і флот України високопрофесійними, мобільними, здатними виконувати всі поставлені перед ними завдання.

За умов консервації, в тому чи іншому вигляді, старої системи - під виглядом проведення косметичних реформ - із суто військової точки зору, ЗС України не зможуть надійно захищати державу, а в економічно-політичному сенсі - залишатимуться важким тягарем для національної економіки і будуть породжувати значну внутрішню напруженість у державі. Кошти, що надходять на утримання ЗС України з бюджету, незважаючи на проведені в армії скорочення, є дуже великими для нинішнього економічного стану України, але при цьому вони не здатні забезпечити навіть нагальних потреб армії. Крім того, вже зараз "всенародна армія" є фікцією, оскільки реально вона перетворилася на "робітничо-селянську": до неї йдуть майже виключно представники соціальне незахищених верств населення, які не в змозі поступити до вищих навчальних закладів або просто відкупитися.

Ситуація фактично загнана в глухий кут, і єдиним виходом з неї є перехід до контрактної системи. Причому перехід не за 10-15 років, а в значно більш стислі терміни, що є цілком реальним при досягненні консенсусу з цього питання між законодавчою і виконавчою гілками влади.

Звичайно, перший етап цієї життєво необхідної реформи буде вимагати вкладання досить значних фінансових ресурсів. Але, по-перше, при відповідному розподілі державного бюджету це не є нерозв'язною проблемою, а по-друге, вже в близькій перспективі матимемо змогу витрачати кошти на національну оборону більш ефективно, а не просто утримувати на них натовп погано озброєних і напівголодних людей. Залишаючи армію в нинішньому стані, коли рядовий склад часто недоїдає, а офіцери отримують жалюгідну зарплатню, маючи соціальні гарантії лише на папері, ми породжуємо, насамперед, небезпеку для всього суспільства, і її не можна недооцінювати.

Я абсолютно не згодний з аргументами противників контрактної системи, які стверджують, що професійна армія не здатна забезпечити достатню кількість контингенту навчених призовників на випадок початку бойових дій. Питання створення професійної армії нерозривно пов'язане з іншими питаннями - діяльності системи Цивільної оборони і початкової військової підготовки. За умови їх функціонування належним чином, буде вирішене питання підготовки резерву для кадрованих частин, якщо їх існування буде передбачене Воєнною доктриною.

Загалом же, противники контрактної системи оперують застарілими категоріями Другої Світової війни, багаторічний хід якої дійсно вимагав величезних людських мас, причому їх професійна військова підготовка була на другому плані. Досвід іракської та югославської кампаній свідчить, що в сучасних "швидких" війнах головну роль відіграють високі технології, які потребують наявності відповідних фахових спеціалістів.

Після закінчення вищого командно-інженерного училища я проходив службу в знаменитій Первомайській дивізії ракетних військ стратегічного призначення і мав можливість особисто пересвідчитися в тому, що фактично все обслуговування військової техніки здійснювали офіцери; неможливо було за два роки із солдата-призовника підготувати фахового ракетника. Отже, ознаки курсу на професіоналізацію почали проявлятися ще за часів Радянської Армії, а зараз вже просто неможливо ігнорувати цю загальносвітову тенденцію.

Особливо хочу наголосити, що при проведенні воєнної реформи не можна також ігнорувати моральний аспект цієї проблеми: народ України поділяє православні духовні цінності, згідно з якими захист Вітчизни є святим обов'язком кожного громадянина.